Буковинський
Державний медичний університет
Я-концепція як фактор
особистого самовизначення студента медика
Соціальним середовищем
постійно підвищуються вимоги до гнучкості людського мислення й поведінки,
самостійності, готовності розраховувати тільки на самого себе, до відкритості
новим формам самореалізації та особистісної життєтворчості. Розвиток і
вдосконалення потенційних можливостей майбутнього фахівця медика як суб’єкта
професійної діяльності є актуальною проблемою. Запорукою успішного професійного
розвитку майбутнього висококласного спеціаліста є усвідомлення ним необхідності
глибинного самопізнання, корекції та
пошуку шляхів самовдосконалення, самовизначення, реалізації творчого
потенціалу.
Складність
і багатогранність особистісних змін у зрілому юнацькому віці, його визначальна
роль на хід подальшого розвитку особистості
обумовлює актуальність обраної нами теми дослідження : " Я-концепція як фактор особистісного
самовизначення студента медика".
В теперішній час, як
підкреслюють Е.І.Ісаєв, В.І.Слободчиков виникає необхідність виведення
проблематики дослідження професійної діяльності за межі її вузько логічного
розуміння в сферу психології свідомості та самосвідомості суб’єкта праці через
вивчення його цінностей, смислових утворень, рефлексії [4].
І.С.Кон фіксує, що періодом
виникнення свідомого „Я”, як би поступово не формувались окремі його
компоненти, здавна вважається підлітковий і юнацький вік. Він нагадує, що
юність - це епоха „другого народження.” „В
юності (15 -18 років)– пише І.С.Кон, - на перший план виходить соціальне
самовизначення, вибір життєвого шляху, світогляду і визначення свого місця в
світі” [ 2].
Г.С.Абрамова стверджує: „
Юність характеризується як період виражених соціальних потреб. Потреба в
дружбі, в підтвердженні можливості здійснення власного Я знаходить свій предмет
( іншого) в момент зустрічі. Головне переживання, яке її характеризує, це
пізнавання близькості цієї людини собі, своєму Я [3].
Розвиток
самосвідомості зумовлює зміну критеріїв самооцінки, уявлень юнака про себе,
розвиток його пізнавальних інтересів та соціальних мотивів навчальної,
практично-професійної діяльності. Потреба в професійному становленні, самоствердженні,
суспільному визнанні, тощо, сприяє подальшому розвитку самосвідомості, у структурі
якої все вагомішим стає професійний
компонент, який психологи трактують як професійну самосвідомість.
Юнацький вік не тільки
характеризується як вік професійної свідомості, але і як вік зростання сили Я, його здібності
проявити і зберігати свою індивідуальність;
в цей час вже є підстави для подолання страху втрати свого Я в умовах
групової діяльності або інтимної близькості, або дружби. Саме в цих умовах Я
пробує свою силу, через протистояння з іншими людьми.
Проблема розвитку у людини уявлень про саму себе, про свою власну
особистість – це уявлення, яке об’єднує поняття Я -концепція. Зміст Я-концепції (а в більш вузькому значенні слова –
самооцінки) і як вважають психологи, є
одним з найбільш важливих результатів виховання
і навчання, тобто того, що складає зміст і форми соціалізації дитини.
Наукові дані свідчать про те, що підвищена самооцінка
стає важливим ціннісним аспектом в житті індивіда набуває величезного значення
для молодих людей [1].
Як вказують
більшість авторів, позитивна Я-концепція визначається
трьома факторами:
1. твердим
(чітким) переконанням у тому, що імпонуєш іншим людям;
2. впевненість
у здатності того чи іншого виду діяльності;
3. почуттям
власної значимості.
Я-концепція
визначає не просто те, що собою представляє індивід,
але й те, що він про себе думає, як дивиться на своє діяльне начало і
можливості розвитку в майбутньому. Складову, пов’язану з відношенням до себе чи
до окремих своїх якостей, називають самооцінкою чи прийняттям себе. Існує три моменти, суттєвих для
розуміння самооцінки:
-
по-перше, важливу
роль в її формуванні відіграє співставлення образу
Я-реального з образом Я-ідеального, тобто з уявленням про те, якою людина
хотіла б бути;
-
по-друге, фактор
важливий для формування самооцінки, пов’язаний з інтеріоризацією соціальних
реакцій на даного індивіда, іншими словами, людина схильна оцінювати себе так,
як, на її думку, її оцінюють інші;
-
по-третє, ще один погляд на природу і формування самооцінки
полягає в тому, що індивід оцінює
успішність своїх дій і проявів через призму своєї ідентичності. Індивід відчуває задоволення не від
того, що він просто щось робить добре, а від того, що вибрав певну справу і
саме її робить добре.
З визначення
Е.Бернса, в Я-концепції виділяються описова та оцінююча складові, що дозволяє
обгрунтовувати Я-концепцію як сукупність
установок, направлених на себе. Позитивною
установкою на себе, що формується під впливом установок, щодо індивіда (зокрема
батьківських установок) у процесі його соціалізації називають самоакцептація.
Здоров’я
людини, виконання справ, вміння вирішувати задачі, спроможність адаптуватися в
незвичайних, іноді важких для сприйняття ситуаціях, також залежить від
позитивної установки на себе.
Самоакцептація – друга основа самоповаги. Без самоакцептації самоповага
неможлива. Самоповага – це те, через що ти проходиш
у житті. Самоакцептація – це те, що ти робиш.
Найбільш повно і різнобічно установка
вивчалась представниками грузинської психологічної школи. Концепція Д.Н.Узнадзе
будується на розумінні установки як основного регулятивного механізму поведінки
особистості, який визначає її спрямованість та вибіркову активність. Д.Узнадзе
підкреслював різну зумовленість генезу установок імпульсивної та вольової
поведінки: перша має у своїй основі актуальну ситуацію, а друга – уявну чи
мисленнєву [6].
Іншими словами, можна говорити про подвійну
детермінацію активності людини, яка може зумовлюватись як неусвідомлюваними,
ситуативними чинниками, так і свідомим
вибором, що передбачає прийняття на себе відповідальності за здійснювані дії.
У психологічному плані особистість, що самовизначилася - це “суб'єкт, що усвідомив, що він хоче (мета,
життєві плани, ідеали), що він може (свої можливості, схильності, дарування),
що він є (свої особистісні й фізичні властивості), що від нього хоче або чекає
колектив, суспільство; суб'єкт, готовий
функціонувати в системі суспільних відносин. самовизначення, таким чином, це
“відносно самостійний етап
соціалізації, сутність якого полягає у формуванні в індивіда усвідомлення мети
й сенсу життя, готовності до самостійної життєдіяльності на основі
співвіднесення своїх бажань, наявних якостей, можливостей і вимог, пропонованих
до нього з боку навколишніх і суспільства” ]5]. Самовизначення пов'язане із цінностями, з
потребою формування значеннєвої системи, у якій центральне місце займає
проблема сенсу життя, з орієнтацією на майбутнє.
Висновок. Самовизначення в
період вибору професії залежить від індивідуальних особливостей особистості,
виховання, прийняття себе як особистості, позитивного ставлення до себе,
самооцінки, прагнення до пізнання.
Основними критеріями меж і етапів самовизначення “варто вважати рівень розуміння особистістю сенсу життя, зміну відтворюючого
виду діяльності й повноту рівня співвіднесеності “хочу”- “можу”- “є”-
“вимагають” у конкретної особистості”. Особливо професія лікар ставить дуже
високі вимоги перед тими, хто збирається присвятити їй життя. За роки навчання
в медичному вузі студенти повинні не тільки оволодіти необхідними знаннями та
навичками, а й виробити відповідні психологічні якості, розвинути самостійне
мислення, сформувати стійке позитивне відношення до майбутньої професії. Адже
від цього у великій мірі буде залежати їх подальша практична лікарська
діяльність.
Література:
1. Дилигенский Г. Социальная политическая психология. Киев,
1996.- С.36
2. Кон И.С. Открытие «Я». М., 1978. -С. 295 – 296.
3. Павловський В.В.Основи ювентології: Монографія.-
Чернівці: Зелена Буковина, 2005.-С95.
4. Слободчиков В.И, Исаев Е.И.Основы психологической антропологии.
Психология человека: Введение в психологию субъектности. – М.: Школа – Пресс,
1995. – 384с.
5. Сафин В.Ф., Ников Г.П. Психологический аспект
самоопределения // Психологический журнал, 1984, №4. С. 65-74.
6.
Узнадзе Д.Н. Мотивация -
период, предшествующий волевому акту //Психология личности. Тексты / Под ред.
Ю.Б.Гиппенрейтер, А.А.Пузыреч.-М.:Изд-во Московского ун-та, 1982.-С.80-84.